Від стількох дітей – у чиновників комп’ютери «виснуть»!

Про те, як Янош Намені з Будапешту задля коханої поміняв столицю на Острицю, а вона йому народила вже 20-у дитину
 Село Остриця, що на Герціаївщині,   – аж ніяк не бідне, новобудови тут чи не на кожному кроці. Ось і 41-річна пані Леонора разом із сім’єю живе у великому, сучасному будинку, з євроремонтом, з господарськими прибудовами, просторим подвір’ям. Обробляють 90 соток городу, відгодовують для себе 9 свиней. Кажуть, що тримали і корову, але продали, тож купують молоко у сусідів. На подвір’ї – власний мікроавтобус.
– Продали шматок землі, який був ближче до міста, – каже Янош, чоловік Леонори. – Купили стільки ж, але далі, ще й на бусик грошей вистачило.
Земля у спадщину сім’ї Намені дісталася від матері Леонори.
Сам Янош родом з Угорщини, народився в Будапешті, жив у самісінькому центрі столиці, тож із сільськими нюансами до знайомства з Леонорою був не надто обізнаний. Каже, що приїхав сюди 1989 року, відвідуючи місцеву назаритянську громаду. Познайомився з Леонорою, одружилися, хотів спочатку дружину забрати до Угорщини, проте для початку вирішили тут пожити… Отак живуть і досі.
– Дивна система тут тоді була, на початку 90-х: за кожну дрібницю по магазинах треба було бігати годинами, в чергах стояти, – згадує Янош. – Я зі школи знав трохи російську, так і розмовляли. Моя дружина – молдованка, тож з часом довелося вивчити і румунську.
Українською Янош спілкується досить непогано, знає й англійську…
Така кількість дітей батьків зовсім не лякає. Скільки б Бог не послав – усім раді. Адже самі – з багатодітних родин. У Яноша – 16 братів і сестер, у Леонори – 14. В сім’ї – любов і певна дисципліна: наприклад, в будинку Намені ви не знайдете телевізора – занадто багато по ньому показують програм, нездорових для душі.
– Звісно, є і програми, які можна подивитися, але як контролювати дітей, коли батьків вдома немає, – каже Янош. – Часом і самого себе не легко контролювати. Мобільним зв’язком користуємося, комп’ютером, інтернетом – це потрібно для роботи і для навчання, реферат дітям якийсь роздрукувати тощо. Ми люди не досконалі, по-всілякому життя складається, але стараємося від таких поганих речей як цигарки, алкоголь утримуватись.
Держава сім’ї Намені допомагає. Щоправда, зі значним запізненням. Приміром, Янош дивується, що останню допомогу на дітей не отримали через те, що сімейство вже «не вміщається у комп’ютерах».  Дітей забагато – програми «виснуть»… Утім, що насправді «висне» в чиновницьких кабінетах – ще питання, бо он на почесне звання мати-героїні Леонора Намені чекає вже три роки. Між іншим, цього року це почесне звання, а також передбачену чинним законодавством одноразову винагороду в розмірі понад 9 тисяч грн, отримали вже понад 7 тисяч матерів, які народили і виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей. Наші ж місцеві чиновники усе розмірковують – чи двадцятеро «тягне» на відзнаку, чи може ще почекати?


P. S. В сім’ї Намені – 10 дівчаток та 10 хлопчиків. Дехто вже працює в Чернівцях (старшому сину вже 20 років), бо в самому селі роботи немає. Ще восьмеро дітей – вчаться в школі. Цікаво, що імена у всіх – біблійні. Так, двомісячного малюка батьки назвали Барнабою… Мати, звісно, не працює – доглядає за малечею, а от Яношу доводиться працювати нічним сторожем, щоби вдень допомагати дружині «по господарству». Коли він відсипається, або, зважаючи на щорічне поповнення сім’ї, чи взагалі відсипається… That's Magic!
На фото: батьки з малечею.